Регулювання відносин у сфері цивільного і торгового обороту Європейським судом правосуддя
Європейський суд правосуддя (European Court of Justice, далі - ЄСП), що також має назву Суд правосуддя Європейських співтовариств (Court of Justice of the European Communities), або просто Суд, уособлює судову владу в ЄС. Він, як і інші інститути ЄС, - Європейський парламент, Європейська рада, Рада, Європейська комісія, Європейський центральний банк і Рахункова палата (п. 1 ст. 13 Консолідованої версії Договору про Європейський Союз), входить в утворений ними інституційний механізм (institutional frame work), який покликаний розповсюджувати цінності Союзу, сприяти досягненню цілей, заради яких створено Союз, служити інтересам Союзу, його громадян і держав-учасниць ЄС і забезпечувати злагодженість, ефективність і наступність політик і дії інших елементів названого механізму.
Суд ЄС виконує різноманітні функції, виступаючи в ролі конституційного, адміністративного, цивільного суду, суду по трудових спорах і т.д., а його рішення, що мають силу прецеденту, входять у число джерел ЄС - так званого «вторинного права».
До складу Суду входять судді - по одному судді від кожної держави-учасниці, таким чином, всі 28держав-учасниць ЄС мають свого представника в суді, і генеральних адвокатів (advocates-general) у кількості 8 членів, роль останніх полягає у наданні обґрунтованої думки (reasone dopinion) по справах, що перебувають на розгляді Суду. Їм належить робити це публічно і неупереджено. Для цілей підвищення ефективності роботи судді майже ніколи не засідають у повному складі, але частіше - «Великою палатою» («Grand Chamber») у складі 13 суддів або колегіями по 5 або 3 суддів. І судді, і генеральні адвокати - це особи, чия неупередженість не підлягає сумніву (beyond doubt). Вони також повинні відповідати вимогам, які встановлюються ст. 253 і 254 Договору про функціонування ЄС (п. 2 ст. 19 Договору про ЄС), і повинні мати кваліфікацію або бути компетентними для цілей призначення і відправлення високих суддівських посад удержавах, що призначили їх. Вони призначаються в ЄСП за згодою урядів держав-учасниць на 6-річний строк і можуть бути переобрані.
Довгий час Суд європейських співтовариств був єдиним судовим інститутом європейських об'єднань. Кількість поступаючих на розгляд справ була невеликою, і він оперативно справлявся з їхнім розглядом. Однак поступово ситуація змінилася. Так якщо за весь 1957 року Суд виніс 4 рішення, 10 років по тому - 24, то в 1977 р. число винесених рішень досягло 100, а в 1987 р. - 208. Зростання навантаження стало передумовою відповідних реформ: на підставі поправок, внесених до установчих договоріву 1986 р., був створений другий судовий орган Товариства - Трибунал першої інстанції (Суд першої інстанції по термінології англомовних вчених і практиків), в юрисдикцію якого перейшли справи за скаргами фізичних і юридичних осіб на дії (бездіяльність) інститутів і органів ЄС, а також службові суперечки - суперечки, що виникають у зв'язку з проходженням цивільної служби у Європейських спільнотах.
Згідно з положеннями ст. 19 Договору про ЄС, ЄСП (The Court of Justice of the EuropeanUnion) складається з Суду правосуддя (the Court of Justice), Загального суду (the General Court) і спеціалізованих судів (specialised courts). Йому належить забезпечувати стан, коли при тлумаченні і застосуванні установчих договорів (the Treaties) дотримується право Співтовариств. Держави-учасниці повинні передбачати такі заходи, які будуть достатніми для забезпечення ефективного правового захисту в сферах правового регулювання, віднесених до компетенції Союзу. Згідно з положеннями установчих договорів ЄС, ЄСП правомочний: 1) розглядати і вирішувати справи, представлені на його розгляд державою-учасницею ЄС, інститутом ЄС, фізичною або юридичною особою; 2) за зверненнями судів або трибуналів держав-учасниць виносити попередні постанови (preliminary rulings) щодо тлумачення положень права ЄС або дійсності актів, прийнятих інститутами ЄС; 3) розглядати і вирішувати інші справи, віднесені до його компетенції положеннями установчих договорів ЄС (п. 3 ст. 19).
Іншими словами, ЄСП виконує роль остаточного арбітра в питаннях застосування правових актів, що регламентують економічну і політичну інтеграцію Європи кінця XX в. Так Суд здійснює перевірку та нагляд за тим, яким чином здійснюється тлумачення і застосування законодавства ЄС всіма державами-учасницями інтеграційного об'єднання, з тим, щоб закон був однаковий (equal) для всіх. ЄСП стежить, зокрема, за тим, щоб національні суди не виносили різноспрямованих рішень по однорідним, однаковим питанням і має право оголошувати недійсними (toin validate) національні нормативні акти держав-членів, якщо вони суперечать актам ЄС.
ЄСП також здійснює перевірку та нагляд за тим, чи дотримуються держави-учасниці та інститути ЄС того, що вимагає правопорядок і право ЄС. У цьому форматі ЄСП компетентний вирішувати спори між державами-учасницями, інститутами ЄС, юридичними і фізичними особами. Найбільш поширені в практиці справи, пов'язані зі спорами між державами-учасницями ЄС з питань торгівлі, антимонопольного і екологічного регулювання.
ЄСП здійснює також нагляд за актами, прийнятими виконавчими установами ЄС - Комісією, якій належить сприяти проведенню в життя спільних інтересів Союзу та робити для цього відповідні ініціативи під контролем ЄСП (п. 1 ст. 17 Договору про ЄС) і Радою. ЄСП не має права, однак, торкатися питань спільної зовнішньої політики і політики у сфері забезпечення безпеки, підлягає особливими правилами регулювання, і процедурам, які приймаються одноголосно Європейською Радою та Радою, якщо інше не передбачено установчими договорами. Виняток становлять його правомочності в сфері здійснення моніторингу їхньої відповідності положенням ст. 40 Договору про ЄС і перевірки законності деяких рішень відповідно до положень п. 2 ст. 275 Договору про функціонування ЄС (п. 1 ст. 24 Договору про ЄС).
Крім того, Суд розглядає спори між приватними особами з приводу відшкодування збитків, які настали в результаті дій з боку інституцій ЄС, а також займається закріпленням принципів права, загальних для всіх держав-учасниць ЄС, джерелом яких сам Суд визнає конституційні традиції держав-членів ЄС, Європейську конвенцію з прав людини та інші міжнародно-правові акти.
У загальному вигляді можна зробити висновок, що в залежності від поданих в ЄСП позовів можна виділити два види судових рішень цього суду:
- Рішення за так званими прямими позовами, які пред'являються безпосередньо в ЄСП;
- Рішення за позовами, які висуваються у національних судах, за якими в Суд надходить прохання про розгляд справи в преюдиціальному порядку.
У першому випадку судова процедура ясна: позов поданий у ЄСП, і рішення по ньому також виноситься ним; у другому випадку процедура інша - ЄСП не виносить у повному розумінні рішення по справі, рішення виносить національний суд, з огляду на відповідні положення права ЄС, витлумачені ЄСП. Процесуальні дії проводяться не з метою розгляду спору між сторонами; ЄСП бачить своє завдання у наданні допомоги національному суду, тобто сторони спору не можуть взяти на себе ініціативу щодо звернення до ЄСП, і цю дію виконує національний суд, направляючи на розгляд до Суду ЄС специфічні питання. Таким чином, «те, що відбувається в Суді ЄС - тільки фрагмент слухання у національному суді». Приблизно половина справ, які розглядаються у Суді ЄС, - це справи з прямих позовів.
ЄСП, як один з органів судової влади ЄС, діє на підставі Статуту Суду 2001 року, виступає основним джерелом нормативних приписів, що закріплюють внутрішню організацію і порядок функціонування судової влади ЄС. Його норми поширюються також і на Трибунал першої інстанції.
Чинний Статут Суду включає в себе п'ять розділів: розділ I «Статус суддів і генеральних адвокатів» (ст. 2-8); розділ II «Організація» (ст. 9-18); розділ III «Процедура» (ст. 19-46); розділ IV «Трибунал першої інстанції Європейських співтовариств» (ст. 47-62); розділ V «Прикінцеві положення» (ст. 63-64).
Значення принципів, закріплених ЄСП у сфері регулювання відносин, що виникають у зв'язку з підприємницькою діяльністю, вимагає деяких попередніх зауважень. Суть їх зводиться до того, що функціонування Суду, як і всіх установ Співтовариства, має відповідати загальним принципам права, що володіє верховенством по відношенню до актів, які приймаються органами Співтовариства (droit communautaire derive). Так, принципи, які є загальними для всіх правових систем, підлягають застосуванню і в рамках права Співтовариства.
Зокрема, ЄСП засновував і засновує свої рішення на таких ідеях, як сумлінність (bonafides), юридична захищеність (le principe de la securite juridique), здійснення права на самооборону (le principe durespect dedroits de defense).
У той же час право Європейського Союзу не поширює на інтегрований економічний простір деякі основи міжнародного публічного права, які не враховують специфіку створеного в рамках ЄС правопорядку (ordre juridique communautaire). Зокрема, у ряді рішень Суд відкинув такі ідеї, як «le droit de se faire justice a soi-meme», взаємність (le principe de reciprocite), естоппель (le principe de l'utilisation de l'estoppel).
Діяльність ЄСП дозволила систематизувати і забезпечити єдине тлумачення ряду принципів, закладених у договорах, що становлять основу Європейського Союзу. До їх переліку відносять: принцип вільного обігу товарів у рамках Співтовариства (le principe de libre circulation de marchandises), принцип солідарності між державами-членами ЄС (principe de solidarite entre les Etats membres), принцип переваги інтересів Співтовариства (le principe de preference communitaire) та ін.
На тлі таких загальних засад розвивалася діяльність ЄСП щодо закріплення принципів, які випливають з права Співтовариства і є обов'язковими не тільки для органів Товариства, але також і для держав-учасниць, а в деяких випадках і для приватних осіб. Їх відносять до сфери так званої «комунітарної юриспруденції», «юриспруденції Співтовариства» (la jurisprudence communautaire). Це досить численна група принципів, серед яких можна виділити наступні:
1) право вільного здійснення економічної діяльності (Eridiana v. Ministre de l`Agriculture et des Forets [Case 230/78]);
2) недоторканність права власності з урахуванням правових положень, які її обмежують (Liselotte Hauer v. Land Rhein-land-Pfalz [Case 44/79]);
3) облік стану крайньої необхідності при оцінці економічної поведінки (Valsabbi v. Commission [Cases 154/79, 205/78, 226-228 / 78, 263-264 / 78, 31/79, 39/79, 83/79, 85 / 79]);
4) допустимість поступки прав (Вirrа Wurrer et а. v. Conseil [Cases 256/80, 257/80, 265/80, 267/80, 5/81, 51/81, 282/82]);
5) пропорційність, що випливає з положень п. 3 ст. 3В Договору про утворення Європейського Союзу, відповідно до яких органи ЄС або держави-учасниці при досягненні своїх цілей не повинні виходити за рамки, доречні і необхідні для такого досягнення (Case Sagulo, 8/77; ADM Oelmiillen v. Balm [Case C-339/92]; Antonio Crispoltoni v. Fattoria autonoma Tabacchi Giuseppe Natale et Donatab Sri [CasesC-133/93, C-300/93, C-362/93]).
Європейський суд під час закріплення названих та інших принципових положень, які покликані служити основою регулювання взаємовідносин між підприємцями та органами Співтовариства, відмовляється визнавати такі загальні положення, які дозволяли б національним органам під приводом усунення несправедливості ухилятися від застосування норм права Співтовариства. Такий підхід відображений і в існуючій практиці Суду (Balkan v. Hauptzol-lamtBerlin-Packhof [Case 118/76]).
З іншого боку, загальні принципи справедливості застосовуються Судом при обґрунтуванні власних рішень, як це мало місце у справі про стягнення відшкодування за завдані збитки (Costacurta v. Commission [Case 31/75]). Є в практиці Суду також інші приклади відмови від деяких інших загальних правових положень, зокрема, від принципу, що не допускає свідчення проти самого себе. Цей принцип не визнається Судом в якості загального для права Співтовариства, якщо його застосування служить вигоді юридичної особи, або здатне порушити нормальну організацію економічних відносин, особливо в сфері конкуренції (Orkem v. Commission [Case 374/87]).
Так ЄСП виступає важливим органом Товариства, ефективно сприяє реалізації концепції «європейського права», що відбображає регіоналістські і наднаціональні теорії європейської інтеграції, а також посилення уніфікації національного права держав-учасниць Європейського Союзу. Викладене дає підстави зробити висновок, що своєю діяльністю ЄСП певною мірою сприяє збереженню і зміцненню правопорядку у Співтовариствах; виступав і виступає як найважливіший гарант функціонування Співтовариств у заданому режимі, сприяє їхній стабільності та стійкості.
Стаття підготовлена за матеріалом «Европейский суд правосудия: общая характеристика изначение принципов, закрепляемых им в области правового регулирования отношенийв сфере гражданского и торгового оборота».
